Рідкісна людина не побувала у стоматолога. А якщо поки не наважилася, то це ще попереду: рано чи пізно – всі йдуть, поспішають й просто мчать до зубних справ майстра! Олег Басараб без перебільшення є одним з улюблених докторів бердичівлян, якому довіряють. До нього приходять, як до розуміючого і доброго друга, відчуваючи себе комфортно та спокійно під час спілкування зі стоматологом.
Я б у стоматологи пішов, хай мене навчать…
Із дитинства Олег на власні очі спостерігав, як працює його батько – знаний у місті головний лікар стоматологічної поліклініки Сергій Петрович Басараб, і подальша його доля була вирішена. Син продовжив медичну стезю в родині: у 1993-95-му роках здобував кваліфікацію зубного техніка у Житомирському медучилищі, а потім закінчив Київський НМУ ім. О. О. Богомольця. З юних років, розповідає Олег Басараб, він мріяв стати або священиком, або лікарем: «Батюшка лікує душі, а медичний працівник позбавляє болю тілесного». Добрим словом згадує колишнього учня школи № 1 його класний керівник, нині – викладач коледжу промисловості, економіки та права Віктор Анатолійович Ремболович: «Вчився чудово, допитливий та цілеспрямований хлопець». Свого першого пацієнта, якого лікував ще у студентстві,Олег Басараб пам’ятає і нині: «Це було на 3-му курсі інституту, під час практики. Попалися складні пломби, пальці від хвилювання тремтіли, молоточок дзвенів у руках. Потім зустрічав цього чоловіка – дякував за допомогу…»
За 15 років трудової діяльності до нього зверталося чимало людей різного віку, і кожен конкретний випадок – це особлива історія, яка вимагає індивідуального підходу.
Розмова по душах про все потроху
Кажуть, щоб мати уявлення про лікаря, треба спочатку поговорити з його пацієнтами. Слідуючи цій істині, я відправилася до Бердичівської стоматологічної поліклініки. Серед тих, що записалися на прийом до Олега Басараба, – чоловіки та жінки різного віку, хтось прийшов уперше, у когось – певний досвід відвідування стоматолога. Надія Немченко протягом декількох років звертається саме до нього, коли турбує зубний біль: «Олег Сергійович і заспокоїть, і підбадьорить. Дуже делікатний та уважний, вміє знайти підхід до кожного. До речі, впізнає своїх постійних пацієнтів і вітається, зустрічаючи на вулицях міста». Сяючи посмішкою, з великою повагою відгукується про лікаря бердичівлянка Ірина: «Чудо-доктор і прекрасна людина! Розташовує до себе з першого погляду. Завжди підтримає та зрозуміє і допоможе впоратися з будь-якою проблемою. Володіє усіма інноваційними методиками лікування». У кабінеті – спокійна й доброзичлива обстановка, спостерігаючи за професійними діями впевненого у собі, чуйного та врівноваженого лікаря і побувавши в якості його пацієнтки, сміливо можу стверджувати: Олег Басараб народжений, щоби стати саме стоматологом! Не помилюся, сказавши, що серед головних рис його характеру – оптимізм та комунікабельність, зосередженість і пунктуальність. «Це людина, яка ставиться до своєї праці з великою відповідальністю: дисциплінована та врівноважена, тактовна й ввічлива, – говорить про свого колегу завідуюча стоматологічною поліклінікою Лідія Дмитрук. –Безвідмовний та обов’язковий лікар. Надає екстрену і невідкладну допомогу у вихідні та святкові дні, а також у нічний час як ургентний стоматолог-хірург».
Не секрет, що стоматологів побоюються і ними захоплюються. Напередодні візиту до них навіть не сплять, а вже в кабінеті коліна починають тремтіти, а пульс – зашкалювати. Одна з найдавніших лікарських професій – предмет літературної творчості багатьох відомих письменників. Про зубні страждання писали Антон Чехов («Хірургія»), Михайло Булгаков («Темрява єгипетська»), Володимир Набоков (роман «Дар») та Михайло Зощенко («Зубна справа»). Згадаймо лише чеховське оповідання «Кінське прізвище», де відставний генерал-майор полоскав рот горілкою, прикладав до хворого зуба скипидар і навіть мазав щоку йодом. Сучасні стоматологи повертають не лише здоров’я та впевненість у собі, але й дарують красу посмішки і гарний настрій. Отож, це люди особливі, а професія їх – унікальна. Пацієнт Олега Басараба сідає у крісло, і страхи самі по собі випаровуються. Лікар володіє дивовижним спокоєм, яке поступово передається і вам.
– Олегу Сергійовичу, яких принципів Ви дотримуєтеся в житті та роботі?
– Поводься з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою. І не вимагай від людей того, чого не можеш дати сам… В роботі намагаюся слідувати словам: менше – болю, більше – якості.
– Можна стверджувати, що у Вашій родині склалася стоматологічна династія?
– Мій тато, теща Таміла Михайлівна, я та дружина Юлія Анатоліївна – лікарі-стоматологи.
– А діти ще не мріють піти по стопах батьків?
– Поки що вони, як усі в їхньому віці, не можуть зробити усвідомлений вибір. Восьмирічний син Артем веде розмову про майбутній бізнес, дочку Анну, їй 12 років, приваблює журналістика.
– У Вас є певні династії пацієнтів?
– Можна і так сказати. Дійсно, склалися такі династії: спочатку лікувалися бабусі, потім – мами, згодом вони стали приводити своїх дітей…. Приходять їхрідні, друзі або знайомі. Стоматолог повинен заявити про себе роботою… Ця професія вимагає великої відповідальності, витримки і самовіддачі, уваги та вміння співчувати. І якісне лікування повинно бути засноване насамперед на довірі пацієнта до лікаря. Не можна дозволяти втручатися у своє здоров'я тим, кому не довіряєш…
– Чи були випадки у Вашій практиці, що особливо запам’яталися?
– Траплялося різне, кожен випадок по-своєму цікавий, і будь-яка ситуація запам'ятовується… Наприклад, у дві години ночі викликають на ургенцію, лікуєш довго зуб, повертаєшся о четвертій додому, а на вісім – на роботу. Таке не забудеш. Бувало все: і ноги закидали на плечі, і за руки хапали, і за одяг чіплялися під час того, як удаляв зуби.
– Чимало кумедних історій із практики стоматолога поступово трансформувалися в жартівливі мініатюри та гуморески…
– Люблю анекдоти! Ось один із розповсюджених:
– Треба йти видаляти зуб, але не хочу, страшенно боюся… Ну, добре, вип’ю горілки для хоробрості і піду.
– Вово, може, не треба? Ти ж усе-таки лікар-стоматолог!
Обожнюю, коли заходить пацієнт і говорить: «Лікарю, а можна у Вас вирвати зуб?», на що я зазвичай відповідаю: «Не дамся!»
Є ж усе-таки представники цієї професії з почуттям гумору! Олег Басараб, відзначають ті, хто добре його знає, – життєрадісна та енергійна людина, з якою навіть процес лікування доставляє радість. Отож, не такий страшний стоматолог, як його малюють! Приємна й сліпуча посмішка робить людину навіть із звичайною зовнішністю симпатичною та привабливою. Стоматологів боятися – з гарним настроєм не ходити!
Щоб зуби були здоровими, радить доктор Басараб, потрібно дотримуватися простого:
– У важкі економічні часи в профілактичних цілях слід частіше звертатися до стоматолога. Поставити пломбу дешевше, ніж лікувати глибокий карієс із видаленням нервів. І ще одна порада: не треба говорити дитині: «Підемо виривати зуб», краще сказати: «Підемо заберемо зуб».
– А що б ви побажали майбутнім стоматологам?
– Запастися нервами і терпінням. І не забувати гортати спеціальну літературу: в сучасній багатопрофільній стоматології немає незначних деталей. Зуби грають важливу роль у красі обличчя. Зокрема, потрібно вміти визначати їх колірні віддтінки.
Нині ідеал краси неможливо уявити без білозубої посмішки! Стоматологія –не просто наука, але й естетика та творчість. Справжній стоматолог – це людина-оркестр! Як художник, він повинен враховувати колірну гамму, як скульптор – створювати природні форми зубів, як психолог – розташовувати пацієнта до тісної співпраці й довірчих відносин.
Олег Сергійович настільки захоплений своєю справою, що більшу частину часу присвячує улюбленій роботі. Він уміє знайти підхід до кожного пацієнта і вселити впевненість у сприятливому результаті лікування. Чим живе лікар-стоматолог, що, крім професійної діяльності, наповнює його життя?
Олег Басараб захоплюється стендовим моделюванням і є членом міського клубу «Штик». У вільний час надає перевагу стрільбі з лука, де запорука успіху – самовладнання, якого йому не займати! Колись довго займався бразильським джиу-джитсу. Зараз син Артем відвідує спортивну секцію, полюбляє цей вид єдиноборства. Старша дочка Анна ходить до театрального гуртка, у музичній школі грає на фортепіано і навчається вокалу.
Олег Басараб та його дружина Юлія підтримують захоплення своїх дітей. Батьки із задоволенням проводять дозвілля з дочкою та сином, люблять прогулянки на природі, спільний перегляд кінофільмів, відвідини представників старших поколінь і дружнє, довірче спілкування.
Про службу на Сході України: якщо не я, то хто?
Навесні 2014-го, під час першої хвилі мобілізації, Олег Басараб отримав повістку і з’явився у військкомат. Від армії не ховався, без зволікань пішов виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною. Спочатку служив у медичному пункті 26-ї Бердичівської артилерійської бригади, потім – на полігонах і протягом двох місяців – санінструктором поблизу міста Щастя Луганської області. Про будні воїнів в АТО розповідає скупо й стримано: їздив із батареєю, а коли повернувся до Бердичева, то продовжив службу у складі бригади, демобілізувався у наступному, 2015-му році:
– Багато зустрів цікавих, сильних духом людей. Бачив, як вони поводять себе в екстремальних ситуаціях. На війні видно: хто є хто. Так, усі люди – різні, у кожного свої сильні сторони або недоліки. Я бачив чимало чесних, відкритих та мужніх хлопців, простих і без пафосу, котрі прийшли, тому що потрібно: не прикривалися «липовими» довідками, не сиділи вдома, не тікали з країни. Глибоко поважаю їх – упевнених у собі та надійних, на яких можна покластися. За кожним – життєвий подвиг і героїчна історія.
А наостанок – привітанок!
Життя – наче книга, в якій є різні сторінки: з випробуваннями та успіхами, труднощами і радощами, буднями та яскравими враженнями. Дев’ятого лютого стоматологи відзначають своє професійне свято. Тим, хто повертає людям можливість кусати, жувати й від душі радіти, хочеться побажати: нехай будь-яка справа буде вам по зубах, нехай вас, зубні чарівники, бояться хвороби, а від посмішки похмурий день стає світлішим! Будьте здорові!
Бердичівський погляд